Cordillera Blanca і гірська хвороба

(продовження посту про Huaraz)

В селі - чарівно! Немає доріг - немає машин. Повітря наповнене солодкими запахами трав, квітів і дерев. Хотілося увібрати весь той солодкуватий запах, хотілося, якби це було можливо, запам'ятати його і дихати ним вічно. Він був настільки виражений, що хотілося їсти його ложкою. 

Настрій підстрибнув аж до небес, і ми, задоволені, вирушили крізь все село в гори!

Було цікаво прогулятися серед фруктових дерев і кактусів, які складають сільське господарство перуанців. Кам'яні або саманові будиночки (саман - суміш глини і соломи), природня чиста вода, гірське повітря і натуральне господарство створюють такі собі еко-селища.

Біля кожної хати тече струмок, де селяни беруть воду для кухні, перуть одяг, годують худобу

Перуанки - справжні леді: навіть поля орють в традиційному одязі.

Окрім корів, овець і кіз, тут також випасають... поросяток.

Взагалі було дуже цікаво роздивлятись на всі боки. Літні люди, особливо чоловіки, привітно віталися з нами, вказували дорогу. Молоді жінки, навпаки, неохоче відповідали на наше "Buenos días". Варто сказати, що селяни в цьому районі розмовляють мовою кечуа (ісп. quechua), і їхній рівень кастильської мови був не сильно вищим за наш! Тому ступень порозуміння був приблизно таким: "Ми правильно йдем?", "Так". А хто куди йде - це вже не важливо :).

А йшли ми, власне, до гірського хребту Cordillera Blanca, де гори вкриті льодовиками і мають висоту більше 5 500 м над рівнем моря. Найвища гора Перу, Huascarán (6 768 м), знаходиться на цьому хребті.
Маючи натхнення і настанови власника хостела, де ми зупинились в Уарасі, ми прагнули підкорити гору Churup (5 495 м). За словами дона Еміліо, підніматись вгору від селища треба було 3 години нормальним темпом. От ми і відважилися.

 На жаль, не було позначки, з якої висоти ми почали підніматись. Місто Уарас знаходиться на висоті 3 090 м, селище - вище, а підніжжя гори - ще вище.

Засніжена вершина в хмарах - це і є гора Чуруп (5 945 м)

Далі буде багато захоплюючих фото :).

Високо на горі знаходиться озеро, з якого вниз зтікає шумливий струмок і де-не-де водоспад

Стежка, в цілому, була неважка, але йти вгору було важко. Часто зупинялись на відпочинок, самі не знаючи чому.

На відпочинку починались розмови про самопочуття, чому зупиняємося, і які ж все-таки ознаки гірської хвороби. Головним питанням було: "Чи ми вже під впливом висоти і, відповідно, гірського недугу, чи ще ні?"
Я не можу сказати, що нам було дуже погано. Сили йти далі були. Дихали ми спокійно. Браку кисню в нас не було. Проте були інші ознаки: втома, яку ми не могли пояснити, рідко підкрадалось відчуття нудоти, голова не боліла, але і не була в порядку, не можу описати це відчуття, скоріше, схоже не дуже легке запаморочення. Найбільше, що нас непокоїло, це те, що зір став розфокусованим і не можна було сконцентруватись на певних об'єктах.

Певно, що це і була гірська хвороба. Ми знаходилися на такій висоті вперше.
Тим не менш, впертості нам не віднімати, цікавість і сили гнали нас далі, вгору, на вершину!

Чим вище, тим схил гори ставав більш крутим.
Місцями неможливо було піднятись без канату.
Це тільки розпалювало наш запал

Було дуже красиво

Іноді стежка межувалась з обривом

Наскільки нам було важко, настільки неповторною була природа навколо

Перше досягення: ми вийшли до високогірного озера Чуруп з висотою 4 450 м.
Звідси вершина Чуруп здавалася близькою, як ніколи.
Вона - темна, як Мордор, але вкрита білим снігом,
наче всі сили на часі покинули її, і вона почиває у спокої

Вода в озері дивовижно прозора!

Скільки не дивись на таку чарівну природу, не надивишся!

Відчуваємо себе невеликими переможцями

Треба обов'язково погукати, щоб поговорити з власною луною

Вже біля озеру ми зрозуміли, що вершина самої гори - це виклик не з жартівливих. Ми вже йшли 3,5 години, як нам пророчили, а до самого піку залишалось ще 1 000 м. Судячи з того, що ми побачили, далі треба було йти зі снарягою: вертикальний схил зі снігом і льодом; потрібно було ставити намет і відпочивати, ночувати і рухатись далі на наступний день; треба було вдягатись тепліше, а не в шорти :).
Якщо гуцул каже, що вгору йти 40 хвилини, значить, треба йти 2 години. Якщо перуанець каже, що йти 3 години, то, значить, треба йти 3 дні! :)


Як доїхати: щоб попасти в гори Cordillera Blanca, треба з міста Уарас їхати до села Юпа (ісп. Llupa) приблизно 40 хв. за 3 солі*. Туди їдуть колектівос:  міні-вени, рушають, як заповнюються людьми. З міцевими їхати цікаво!

Що обов'язково треба знати: 
1) перш, ніж йти в гори, треба обов'язково виділити день на акліматизацію в місті Уарас! Якщо у вас немає спеціальної підготовки, погуляйте містом по приїзді. Висота  міста 3 090 м, це незвична висота для нас, українців, і тому є ризик виникнення гірської хвороби. 
Не повторюйте наших помилок: при спуску з гори мені стало дуже погано, через що ми спускались довше, ніж піднімались.
2) треба обов'язково взяти з собою сонцезахисний крем! На такій висоті навіть в похмуру погоду сонце дуже сильне. 
Не повторюйте наших помилок: було похмуро, ми нічим не намастились і на вечір були болюче підсмажені, а на всі наступні дні - добряче червоні.

*Ціни актуальні на листопад-грудень 2013

© Авторські права належать автору цього блогу. Використання всіх матеріалів (фото, текст, частини тексту, відео) можливо тільки з посиланням (гіперпосилання) на джерело.