Блог про подорожі Ані Бурлаки: 70+ країн на 5 континентах

Менш як 10% українців, з тих, хто подорожує, планує відвідати Південну Америку. На мій погляд, це несправедливо. У Південній Америці настільки різноманітна природа, що за одну подорож можна побачити все, що є на планеті Земля: океани та гори, пустелі та джунглі, засніжені вулкани та витягнуті долини, тисячолітні льодовики та кольорові плато. Пейзажі тут відверто неповторні — поєднання кольорів та текстур — такого не зустрінеш ніде. А ще дивні культури інших народів — суміш давніх традицій, пісень, танців, магії та християнства. В Інстаграмі та Фейсбуці я запитала, що зупиняє від подорожі в Південну Америку. Ця стаття базується на всіх коментарях та питаннях, які я отримала. 1. Коли краще їхати в Південну Америку Більшість країн Південної Америки знаходяться у південній півкулі, а, значить, літо там, коли у нас — зима. Найліпше їхати в нашу зиму — їхнє літо, але є пару нюансів. Для Мачу Пікчу, озера Тітікака, джунглів Перу, Болівії, Еквадору літо Південної Америки

На висоті 3650 м далеко не втечеш. Це фактично висновки першого дня перебування у Ла-Пасі - найвищій столиці світу*. Ландшафт міста дуже різний: постійні підйоми і спуски, а навколо - гірський ланцюг Кордієра Реал (ісп. Cordillera Real), самісінькі 6-тисячники. Перепади висот у місті небувалі: з 3250 м до 4100 м над рівнем моря (середня висота 3650 м). Якщо спробувати бігти, то дихання втрачаєш через кілька метрів :). Ми пройшли акліматизацію на горі Чуруп і озері Тітікака , тому почувалися досить нормально. Ла-Пас - це суміш старих колоніальних будинків, хмарочосів і бюджетних споруд із вже знайомою нам арматурою на дахах. До речі, тут нам пояснили, чому більшість помешкань так виглядає. Раніше діяв закон, який зменшував податки на недобудоване житло. Саме тому всі болівійці користалися цим і ніколи не штукатурили свої домівки і спеціально залишали арматуру, щоб зменшити свої витрати. Така сама ситуація і в Перу . Згодом влада Болівії зрозуміла недоцільність цього закону і відм

На болівійському боці озера Тітікака знаходиться миле містечко Копакабана. Це так само пляжна зона, тільки не на Антлантичному океані, як у Ріо-де-Жанейро, а на високогірному озері. Тут також, як і в Пуно , можна зупинитися відпочити, звикнути до нової валюти, людей, болівійського акценту. Наш номер з важкими кованими кріслами і панорамним вікном. Прямо мрія романтика! Мабуть, головне, що необхідно зробити у Копакабані, це піти в ресторан і замовити форель! Велика порція смачної страви з риби, зловленої з самого озера, коштує менше 3 доларів! І все це можна куштувати на терасі з виглядом на Тітікаку. Взагалі, розуміючи, що з красою Тітікаки скоро потрібно буде розлучатися і рушати далі, ловиш себе на тому, що не можеш відірвати від озера очей і хочеш ніби увібрати його все, запам'ятати, зберегти його пейзажі перед очима назавжди. Мабуть, тому всі готелі і ресторанчики розташовані вікнами на синю воду, пляжі і пірси, так що вигляд з будь-якої точки, навіть з бюджетного но

Озеро Тітікака також означало для нас, що настав кінець подорожі по Перу . Наш маршрут лежав далі попри озеро в нову для нас Болівію. Було шкода прощатися з Перу, адже тут ми провели майже місяць чарівних і незабутніх пригод і вже звикли до мови, людей, валюти, перуанської кухні, вже добре орієнтувалися у поведінці людей і традиціях. Але водночас цікаво було йти на зустріч новим враженням та історіям. Тітікака об’єднує Перу і Болівію у нерозривну лінію. Кордон між країнами так і лежить вздовж озера. І цей кордон був одним із найбільш дивних для нас. А ось і він. Людей – нуль. Таке враження, що ролі прикордонників тут виконують чисельні поросята, які пасуться обабіч дороги. Щоб пройти кордон, потрібно самому зайти в міграційну поліцію Перу і поставити штамп про виїзд, а потім на болівійському боці зайти і поставити штамп про в’їзд. В принципі це найлегше, що можна зробити, але ці необхідні інститути виглядають або як якісь «забігайлівки», або як бараки, тому зовсім

Їду! Точно! Подорож на кілька місяців у Південну Америку! Мабуть, у кожного мандрівника наступає такий момент, коли з наступною подорожжю емоції від вражень перестають бути такими яскравими, як при перших мандрівках. Втім, місця, які закарбувались в мріях з дитинства, залишають незабутній слід. Для мене мої дитячі мрії часом стають неабиякою реалізацією вже в дорослому житті. Ніколи не забуду передачі (на зразок "Клуб путешественников"), які розповідали про давні цивілізації і загадкове Мачу Пікчу. Така інформація назавжди залишилась в моїй уяві, як щось надзвичайне і варте уваги. Настільки, що жене мене у пригоди і тепер. Наступні місяці на мене чекають гори-6-тисячники, океани, гейзери, льодовики, найбільш засушлива пустеля світу, джунглі, забуті цивілізації, наслідки завоювань іспанських конкістадорів і багато-багато іншого. Все це за маршрутом Перу-Болівія-Чилі-Аргентина-Бразилія! Photo by  andresqui  from Flickr